Мова рідна, слово рідне

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово,

 ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

(Олександр Олесь)

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Геніально! Незрівнянно про Мову!

Цій бувальщині виповнилося 100 років. 

Але краще сказати про українську мову  так ніхто й не зумів. 

Тож переповімо її напередодні великого свята - 

Дня української писемності та мови. 

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першого класу швидкого потягу Львів-Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів.

Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

– Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

– Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

– Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив:

– Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?

– Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.

– На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся він до німця.

– Нехай буде «П» – сказав той.

– Добре. Оповідання буде називатися.

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: «Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич,-погостюєте, повеселитесь». Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів... Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли. ...Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

– Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру «С»!

– Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на «С». Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітній сонний сад...

Сипле, стелить сад самітній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

– Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Запозичено тут. 

В.Сосюра  

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

в годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди!..

Любіть Україну, у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її вічно живу і нову

і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

сіяє вона над віками.

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами!..

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі...

Вона у зірках і у вербах вона,

І в кожному серця ударі...

У квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах,

і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить – не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудів, і у хвилях Дніпра,

і в стягах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали наш шлях

до весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий не схоче любити тебе,

коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у  коханні, в труді, у бою,

як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою,-

і вічні ми будемо з нею!