Поетичним рядком

 Надія Рубінська

Бiль Чорнобиля

Обірвалась квітнева весна.

Попіл жаху. Обірвані долі...

А сльоза - і пекельна й рясна.

Кожен раз додається в ній солі.

Біль Чорнобиля ятрить усіх.

Квітень пам'ять вертає до жаху.

І несе він уроки для всіх

Покаліченим щастям на плаху...

                                       26.04.2017

                  

%%%%%%%%%%%%%%%%%%
Олена Теліга,

 українська поетеса і літературний критик

Не треба слів

 “Не треба слів. Хай буде тільки діло.
Його роби — спокійний і суворий,
Душі не плутай у горіння тіла,
Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”.

Але для мене — у святім союзі
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,
І сміх мій рветься джерелом на волю.

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце — в хуртовині сніжній,
Купати душу — у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

% % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % %

Ліна Костенко

Усе моє, все зветься Україна 

Буває, часом сліпну від краси. 
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,– 
оці степи, це небо, ці ліси, 
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори, 
усе моє, все зветься – Україна. 
Така краса, висока і нетлінна, 
що хоч спинись і з Богом говори.

     

% % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % %  Тарас Шевченко Ну що б, здавалося, слова...

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! .....                                                       % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % % Леся Українка                                           CONTRA SPEM SPERO Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Бо ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім, сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може квіти зійдуть, і настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать, І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! — Геть думи сумні!                   1890